ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ.Стародавня Греція – країна, що складалась з ряду не великих рабовласницьких...

Информация о документе:

Загрузил(а): Аноним
Имя файла: vihovannya_shkola_pedagog_chna_dumka_v_starodavn_y.docx
Размер файла: 39 кб
Дата загрузки файла: 01/03/2014 в 18:54
Количество просмотров: 48
Рейтинг: 0, всего 0 оценок

ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ.Стародавня Греція – країна, що складалась з ряду не великих рабовласницьких...

ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ.

Стародавня Греція – країна, що складалась з ряду не великих рабовласницьких держав (полісів). Найбільш впливовими з них були Лаконія з головним містом Спартою та Аттіка з головним містом Афінами.
В кожній з цих держав склались окремі системи виховання: спартанська і афінська.
Різниця в цих двох системах зумовлена різним характером економічного і політичного розвитку.
Хоч обидві ці держави були рабовласницькими і вся система виховання обслужувала дітей рабовласників. А раби в усій Греції розглядались як “говоряще знаряддя”. Вони були позбавлені усіх людських прав.
Виховання в цих країнах поступово перетворювалось на знаряддя гноблення трудящих експлуататорськими класами і набувало класового характеру.
Спартанське виховання – система виховання в Спарті (Старод. Греції) в VIII – Ivст. До н. е. Спартанська держава розташувалась в Лаконії, в наслідок підкорення дорійцями  місцевого населення. Це і визначало їх соціальну структуру: малочислений привілейований – 9 тис. сімей рабовласників (спартанців) тримали в покорі 250 тис. рабів, жили за рахунок експлуатації більшості безправного землеробського населення (періеків та ілотів). У Спарті були сприятливі умови для ведення землеробства.
Важка експлуатація приводила до частих повстань ілотів, безперервні чвари Спарти і Афін примусили Спарту до утворення особливої системи виховання. І так, порівнюючи невелика частина рабовласників Спарти тримала в покорі велику кількість рабів, експлуатувала й інші верстви населення. Щоб тримати в покорі велику кількість рабів і примушувати працювати й інші верстви населення потрібне було сильне військо.
Тому головною метою спартанського виховання було виховання рабовласника, підготувати воїна, який би повністю підтримував спартанську державу.
Освіта в Спарті була привілеєм спартіатів – рабовласників. Вільні періеки одержували лише трудові навички необхідні для заняття ремеслом, торгівлею. Ілоти – пригноблювали землеробне населення, яке вважалось власністю держави і були безправні – не одержували ніякого навчання.
Контроль держави над вихованням спартіатів-рабовласників розпочинався з перших днів в житті дитини. Народжене немовля оглядали члени державної комісії, яка називалася герусією.
Якщо дитина виявлялась кволою, її однімали від матері і знищували, кидаючи немовля у провалля з гори Тайгет.
До 7 років хлопчики виховувались в сім’ї. З семи років їх віддавали на виховання в державні школи інтернатного типу (агели). Від 7 до 18 років діти жили в агелах і харчувались разом, привчались гратися і проводити час один з одним. Проте виховання було суворим. Все виховання переслідувало одну мету: виробити у дітей безвідмовну покору, витривалість, уміння перемагати, тобто, виростити вмілого воїна.
Хлопчики одного віку об’єднувались у загони – агели або іли з військовим розпорядком життя.
Керувати усією справою виховання призначали відому владі людину – педонома (пайс – дитя, номос – управляю). Він призначався старійшинами з числа знатних аристократів. Педоном вів спостереження за моральною поведінкою і військово-фізичними вправами вихованців, карав їх за порушення правил поведінки тощо.
З кожним роком суворість режиму зростала. В юнаків виховували безвідмовну покору старшим. Спали вихованці на твердому ліжкові, одягали легкий одяг. Особливу увагу звертали на фізичне виховання підлітків: їх загартовували силами природи, привчали зносити холод, голод і спрагу, витримувати біль. Багато уваги приділялось військово-гімнастичним вправам. Юних спартатів учили бігати, стрибати, метати диск і спис, боротись, користуватись прийомами рукопашного бою, співати войовничих пісень. Організовувались і спеціальні ігри, що мали войовничий характер. Фізичне виховання підсилювалось музикою, співами танцями та релігійними обрядами.
Музика і співи підбадьорювали, тому дітей вчили гімнів і військових пісень. Для розвитку спритності хлопчикам дозволялась крадіжка з приватних городів або в час громадських трапез. Проте ті, хто попадався з краденим жорстоко карався.
“Що ж до читання та письма, - писав грецький історик Плутарх, - то діти вчились тільки найбільш потрібного, а щодо іншого їх виховання, то мета його була одна: беззастережний послух, витривалість і наука перемагати”.
Особливим завданням було виховання в молоді презирства, жорстокості до рабів. Для цього організовувались нічні облави, набіги на поселення рабів – криптії, під час яких вбивали рабів.
Моральне виховання і політичне виховання давалось під час спеціальних бесід державних керівників з молоддю, в якій вони розповідали про стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами, про героїв. Дітей привчали до чіткості і лаконічності відповідей.
Юнаків у 18-20 років переводили в особливу групу – ефебів, які відбували військову службу. Молоді юнаки 20-30 років одержували право заводитись сім’ями, одружуватись, проте громадянське повноліття здійснювалось в 30 років.
Велику увагу приділяли також у Спарті вихованню дівчаток. Дівчатка повинні були для зміцнення тіла бігати, боротися, метати спис, диск, щоб їх майбутні діти народжувалися міцні тілом. Діючі статути забороняли дівчатам сидіти дома і вести розпещений спосіб життя. Пояснюється це ще й тим, що під час походів і воєн чоловіків, жінки повинні вміти придушити непокірних рабів. В цих умовах охорона лягала на плечі жінок-спартіаток.
Афінське виховання – це система виховання, яка утворилась в Афінах у 7-5ст. до н.е. Поряд із спартанським вихованням вона була однією з найбільш відомих виховних систем Стародавньої Греції.
Афінське виховання мало інший характер виховання.
Економічне життя в Афінах не було таким замкнутим, як у Спарті. В Афінах були більш сприятливі умови для розвитку мореплавства, торгівлі, а також землеробства. На базі розвинутого ремесла, торгівлі, мореплавства в Афінах утвердивсь найбільш прогресивний для того часу державний лад – античної рабовласницької аристократії. Це обумовило розквіт Афінської культури і відповідальний характер афінського виховання.
Мета Афінського виховання – виховати гармонійно розвинену людину, рабовласника.
Воно було різностороннім, включало розумове і естетичне (так зване мусічне – духовне виховання). Мусічне виховання здійснювалось в процесі навчання читання, письму, рахунку, співах, музики, при вивченні ораторського мистецтва, політики, філософії.
Фізичне виховання було направлене на підтримання здоров’я і розвитку сили,  сприятливості і краси людського тіла. Це досягалось шляхом вправ, бігу, боротьби, стрибків, метання диску і списа (п’ятибор’я). Моральне виховання ставило завдання і мету – формування дисциплінованості, мужності, почуття власної гідності, скромності, гарних манер.
В Афінах було висунуто ідеал виховання людини в дусі калакагатії (тобто прекрасного у фізичному і моральному розумінні). Для реалізації калакагатії вимагалось поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Але цей ідеал стосувався тільки соціальної верхівки рабовласників.
Фізична праця вважалася обов’язком рабів.
Афінське виховання на відміну від спартанського не було повністю державним, тут були школи і приватного типу і державні…
І так до 7 років дітей виховували  в сім’ї. Вчили дітей гарним нормам поведінки розповідали казки і міфи про героїв. Велику увагу приділяли іграм.
Дівчатка одержували лише сімейне виховання, що відповідало становищу жінки в рабовласницькому суспільстві. Їх вчили домоводству, шиттю, рукоділлю, грати на музичних інструментах, гарних манер, читати і писати. Взагалі життя жінки було замкнене в частині будинку, так званій генікеї.
Спершу хлопчики 7 – до 13-14 років навчались в школах граматиста і кіфариста (або одночасно, або послідовно – спочатку у школі граматиста, а потім кіфариста). Ці школи були приватними і платними і тому значна частина дітей вільнонароджених, але бідних громадян (так званого демосу) не могла здобути освіту. Заняття в школах вели вчителі – дидаскали (“дидаско” – я вчу, пізніше – дидактика – теорія навчання). До школи хлопчика водив один з рабів, який називався пайдагог (від слів “пайс” дитина, і “агогейн” – вести, раб – дітоводій). В школі граматиста навчали читати, письму, рахунку. Для навчання письму використовували навощені таблички, на яких паличкою (стилем) писали букви. Лічити вчили за допомогою пальців, камінців і лічильної дошки (нагадує рахіфвницю). У школі кіфариста хлопчикові давали елементарне виховання: він вчився музики, співів, декламації (читали уривки з “Ілліади” і “Одісеї”). Будь-яких елементарних вимог до програми навчання не було. Кожен учитель вів свої заняття до уставлених традицій.
З 13-14 – до 16 років хлопчики навчались у палестрі, де під керівництвом педотриба (гр. пейс – дитина, трибус – вправлятися), керівник з фізвиховання в гімнастичних щколах, протягом двох-трьох років діти займалися гімнастикою, системою фізичних вправ (п’ятибор’я), що включала в себе: біг стрибки, боротьбу, метання списа та диска, учились плаванню. Одночасно з молоддю вели бесіди на політичні теми та моральні теми. Фізичним вихованням та бесідами в палестрі керували, не одержуючи за це платні, найвідоміші громадяни. Навчання в палестрі було безплатним і на цьому для значної частини молоді закінчувалось.
Найбільш заможна частина молоді з 16 до 18 років вступала до гімнасії, де вивчала філософію, політику, літературу, для того, щоб підготуватись для участі в управлінні державою і продовжувати займатись гімнастикою.
З 18-20 років юнаки переходили до ефебії, де навчались до 20 років і готувались до військової служби і продовжували свою політичну підготовку. Вони вчились будувати укріплення, орудувати військовими машинами, відбували службу в міських гарнізонах, вивчали морську справу, брали участь в міських святах та театральних виставах.
Афінське виховання носило рабовласницький характер, було класовим. Розшарування в  середині рабовласницького суспільства в афінській державі позначилось в галузі виховання в тому, що послідовна підготовка стала доступна лише дітям рабовласників. Діти основної маси населення (демосу) не могли вчитися в школах. Батьки навчали своїх дітей ремесла, деякі навчались грамоти у батьків. Це було закріплене законом, за яким малоімущі батьки зобов’язані були навчати дітей того чи іншого ремесла, інакше діти звільнялись в майбутньому від матеріальних турбот про старих батьків. На вільнонароджених, що займалися фізичною працею, рабовласницька знать дивилась з презирством.

2. Значення фізичного виховання в житті Стародавньої Греції. Зміст античної гімнастики.



Ще древні зрозуміли та усвідомили корисність занять фізичними вправами для людини. Заради виховання гармонійної особистості та громадянина у Стародавній Греції була створена унікальна для того часу система виховання, яка включала розумову, естетичну та фізичну освіту. При чому фізичній культурі відводилося неабияке значення: греки вважали однаково неосвіченим, як того хто не вмів читати, так і того, хто не вмів плавати, а давньогрецький філософ Платон приймав за кульгавого кожного, хто був непропорційно розвинутий духовно та фізично.

Давньогрецька цивілізація тому і зайняла своє виключне місце в історії, що виділялась серед країн і народів і раніше, і пізніше саме пріоритетом та повагою до фізичної досконалості людини. Досконалістю, яка була життєвою якістю кожного вільного громадянина з дитинства до старості. Через фізичну досконалість, як основу буття, вважали греки, можуть досягатися і особисті цілі і цілі служіння місту-державі.

В той же час фізична досконалість не була самоціллю, готовністю проявити грубу силу. Вона поєднувалась з іншими якостями людини. Громадянин грецького полісу повинен був займатися фізичними вправами, якщо він сподівався в подальшому відігравати яку-небудь роль у державі. Видатний політик Перікл говорив, що не може довірити навіть другорядну державну посаду людині, яка не підкріпить інтелект фізичною підготовкою.

Відомості про організацію виховання в Стародавній Греції є бідними, особливо щодо найдавніших періодів. Найбільш ймовірно, що обов’язок виховання лежав на главі сімейства. У певних випадках закони робили виховання молоді обов’язковим. Відомий законодавець Харон зробив заготовки для створення публічних шкіл у кодексі, що він вимріяв для Катани. Розробки щодо виховання молоді знаходимо у Солона, Есхіна, Платона. Ми дізнаємося від Плутарха, що коли афіняни покинули своє місто у 480 р. до н.е. і знайшли притулок у Тройзені, вони відразу ж продовжили виховання маленьких дітей.

Не можливо створити задовільну картину виховання молоді у всьому давньогрецькому світі. Тому спираючись на літературні та археологічні свідоцтва ми можемо висвітлити деякі головні життєві аспекти виховання молоді у двох містах, які були опірними стовпами в античному світі і які представляли дві протилежні позиції цього світу: Спарті та Афінах.

Кінцевою метою спартанської системи фізичного виховання було виховання досконалого воїна, без зважання на обмеженість і некультурність основної маси спартанців. Фізичне виховання зробило з них добрих атлетів. Завдяки йому саме вони домінують на ранніх Олімпійських іграх. В цьому ракурсі важливого значення набувають судження Фукіда, що спартанці першими ввели новації в ігри та тренування атлетів. Вони створили фундаментальні риси грецького атлетизму: змагання оголених атлетів у іграх і звичка натирати тіло атлета оливковою олією.

Плутарх з ентузіазмом розповідає про заняття спортом жінками, яке було цікавим феноменом у період, коли це писалося, тобто у період римського правління.

Хоча історичний факт обмеженості горизонту спартанського життя є безперечним, добре відомо, що Спарта була видатним культурним центром і виробляла незрівнянні витвори мистецтва, вона приваблювала до себе велику кількість артистів і поетів.

Зміст античної гімнастики

Слово “гімнастика”, точніше, гюмнастика, походить від грецького “оголений”. Оголеність пов'язана із гомерівським періодом, коли заняття, які проводилися на березі річок, струмків і біля моря, містили багато таких завдань, для виконання яких одежа була перешкодою (подолання водної перешкоди, боротьба у воді). Згідно інших згадок, греки, вірячи у магію, вважали, що одежа може ослабити фізичні здатності людини.

Антична гімнастика у тому, що стосується її цілі навчання і вправ, складалася із трьох основних частин: із рухливих ігор, в яких під спостереженням батьків чи вихователів приймали участь діти від 1 до 7 років, а також із навчання палестриці і орхестриці.

1. Вправи дитячих ігор, які проводилися у рамках фізичного виховання, вправи із м'ячем, обручем, біг, метання спису, диску та інші вправи, які розвивали спритність.

2. Елементи фізичного виховання, взятого у більш вузькому смислі слова, включала у себе палестра. Ця назва пов'язана із першопочатковими залами для боротьби (палестра), які були побудовані у VІІІ ст. до н.е. замість турнірних майданчиків під відкритим небом. У рамках системи вправ основу загальної фізичної підготовки складало комплексне випробування, пентатлон. Воно включало у відповідності зі традиціями біг (приблизно 192-196 м), стрибки у довжину з гальтерами, метання спису, диску і боротьбу. Із числа інших вправ, які відносяться до палестри, найбільше значення мали рукопашний поєдинок, кулачний бій, боротьба вільним стилем, боротьба і метання каменів. В цій школі навчали також бігу зі зброєю, верховій їзді, стрільбі зі луку, плаванню і навіть, за виключенням Спарти, веслуванню.

3. Орхестрика, яка сформувалася із ритуальних танців, тісно пов'язаних з древніми обрядами посвячення, включала у себе мистецтво рухатися і вправи, що вважалися необхідними для розвитку спритності. Одночасно вона служила ввідним і додатковим до палестри навчанням. До неї зараховували ігри із м'ячем і для розвитку спритності, акробатичні вправи, обрядові, театральні і бойові танці. Дуже важко вияснити розвиток вправ і їх різницю в орхестриці, тому що зображення вправ, що збереглися, показують не процес їх виконання, момент, який виражає їх зміст. На основі цього можна встановити лише те, що вправи з м’ячем, яким навчали у рамках орхестрики, не містять у собі елементів групової гри. А у самих формах танцювальних рухів і їх мотивах відображаються племінні мисливські традиції, ритуальні танці в часи егейської культури, а також звичаї оточуючих народів. Так, наприклад, Ксенофонт посилається на запозичення критських мотивів, а Геродот – ефіопських танців зі стрілами. Історичну цінність останньої заяви підкреслює той факт, що згадані Геродотом танці зі стрілами можна і сьогодні зустріти в ефіопському фольклорі.

Фізичне виховання Стародавньої Греції через десятки століть було використане у багатьох країнах при формуванні національних систем фізичного виховання дітей і молоді.

4)СПОРУДИ
Місце проведення Олімпійських ігор Стародавньої Греції — Олімпія — давньогрецьке поселення, розташоване в північне—західній частині Пелопонесу, на півдні області Еліда. З півдня його омивала річка Алфей, із заходу — річка Кладей, а з півночі знаходилась річка Кронос

Для проведення змагань були побудовані грандіозні споруди. Найвідоміші зі них терми імператора Каракалли (приміщення для плавання і купання) і Колізей.


У Стародавній Греції для занять спортом будувались різноманітні споруди — гімнасії, палестри, гіподроми, стадіони та інші.
Славнозвісний стадіон розташувався на північному сході, під схилами гори Крона. Його розміри дорівнювали 215 х 31 м. Стадіон у Стародавній Греції це власне бігова доріжка, довжиною 192,17 м. Камінь, який позначав старт і фініш, мав довгасту форму з рядом чотиригранних отворів. Під час змагань у ці отвори встромляли високі жердини, від яких стартували учасники так званого подвійного бігу.
Стадіон огороджували з трьох боків пологим насипом, а четвертим він впирався у схил Кронової гори. За теперішніми підрахунками тут могло розміститись майже 45 тис. глядачів. На південь від стадіону був іподром, де відбувалися кінні змагання та перегони на колісницях. На заході за стіною розташовувались палестра, велика будівля для змагань борців. Мала вона квадратну форму (66 х 66), з подвір’ям посередині, оточеним колонадою. За південною стіною, коло “Брами борців” розміщувались підвали великої будівлі, вона мала два крила, заокруглені на кінцях і з’єднані між собою вестибюлем. Це так званий був “Будинок ради”, де учасники змагань присягали, що дотримуватимуться правил і змагатимуться чесно.
Аподимерій — спеціальне приміщення. Тут атлети знімали білизну й залишали в сховищі. їх змащували оліями, робили масаж після тренування. Аподимерій служив також місцем для відпочинку [2, с. 6].
Гімнасій, діючий в Олімпії, відрізнявся від інших тим, що він призначався виключно для підготовки атлетів протягом місяця до Олімпійських ігор. В Афінах було побудовано три найбільш відомі гімнасії — Синосарг, Ліцей і Академія. Синосарг розташовувався на південному сході Афін, на його території розміщувався маленький храм, присвячений Гераклу. Ліцей розташувався на сході Афін. Найбільш вірогідний час будівництва – 4 ст. до н. е. Академія — третій гімнасій Афін, за свідченням археологічних розкопок займав ділянку в західній частині міста розміром 450-300 м. Тут знаходився великий комплекс будівель з прямокутною палестрою і приміщенням для ванн.

 

Поступово гімнасії перетворювались в школи освіти, де поряд зі спортивними заняттями вивчали філософію, риторику і граматику. Тут же працювали бібліотеки. Філософи та оратори часто відвідували гімнасії для читання лекцій, вважаючи його кращим місцем для зустрічі з молоддю.



3)Історія Дельфійських (Піфійських) Ігорпочинається в 582 р. до н.е., коли після закінчення Священної війни управління Іграми перейшло до Дельфійськїю амфіктіоніі - Раді дванадцяти грецьких племен. З тих пір Ігри стали проходити не кожні вісім років, як це було до цього, а кожні чотири роки, відповідно за рік до Олімпійських Ігор, по всій очевидності, в кінці серпня. Піфійські ігри проводилися на честь Аполлона, бога сонячного світла, бога краси і покровителя мистецтв, засновані, як вважалося, самим богом на честь перемоги над Піфоном. Ігри проходили 15-19 серпня в третій рік олімпіад з 586 р. до н.е. Місце змагання - рівнина в Дельфах. Види змагань: музика, гімнастика, ристання колісниць.

На самому початку в Піфійських Іграх проводилися тільки музичні змагання. Спочатку це був спів під акомпанемент кіфари, пізніше до них додалися спів під акомпанемент флейти і окремо гра на флейті. На відміну від інших великих фестивалів ці дисципліни зберегли на Іграх своє велике значення, хоча при оновленні Піфійських Ігор у них з'явилися атлетичні змагання, змагання на колісницях і верхова їзда.

На час Ігор діяв священний Мир, який тривав три місяці. Перемир'я гарантувало людям - як учасникам, так і глядачам - безпечну поїздку на Ігри і назад додому. До нас дійшли також згадки про наснагу та захват, з яким публіка приймала учасників змагань. Велика кількість людей прибувало до Греції, це приносило Дельфам величезні доходи. Агора (ринкова площа), ставала під час Ігор значним торговельним місцем художніх товарів.

Піфійські ігри були насамперед іграми честі. У нагороду переможцю вручався вінок з лавра - дерева, присвяченому Аполлону. Іноді переможцям надавали особливі почесті і встановлювали статуї. Особливо помітним була пошана в рідному місті. Поліси активно підтримували своїх представників, щоб ті під час Ігор могли домогтися успіху.

Ці античні Ігри згадували у своїх творах Плутарх, Овідій, Геродот, Діодор. Ліричний поет Пиндар складав хвалебні пісні - енкоміі в тому числі і на честь переможців Піфійських ігор.

Багато свідчень того часу і документи, що оповідають про Піфійські ігри, були знищені людським насильством або стихійними лихами. Але всі збережені джерела підкреслюють пишність і блиск Ігор. Записи, зроблені Аристотелем, дають нам уявлення про урочистості.

Ігри тривали від шести до восьми днів і починалися зі священного театрального дійства, що відтворює перемогу Аполлона над Піфоном. Під час урочистої процесії в храмі Аполлона відбувалося велике святкове жертвоприношення. На четвертий день після святкового бенкету починалися Ігри.

У театрі міста Дельфи проводилися музичні і театральні змагання, а на стадіоні міста Дельфи - атлетичні змагання. Через гористу місцевість Дельф гонки на колісницях проходили на рівнині біля міста Кріса.

Художні дисципліни, представлені в Дельфійських (Піфійських) Іграх:

  • Гімн богу Аполлону;

  • Змагання в грі на флейті і кіфарі, зі співом або без нього;

  • Змагання в театральному та танцювальному мистецтві;

  • Виставки-продажі художніх виробів на агорі.

Принцип змагань грав величезну роль в житті Еллади і пронизував багато сфер діяльності греків: політику, торгівлю, спорт, мистецтво і релігію. Особливе значення мали агони - загальногрецькі ігри, які сприяли посиленню національної самосвідомості еллінів. Варварам - чужинцям - участь в загальногрецьких Іграх було суворо заборонено.

Широку популярність отримали чотири давньогрецьких свята: Піфійські ігри, Античні Олімпійські ігри, Істмійські ігри та Немейські ігри. Загальногрецький характер цих Ігор підкреслювали спеціальні призи для переможців - вінки з гілок різних рослин-символів, оскільки в Елладі вінки вважалися особливо почесною нагородою.

З причини руйнівних землетрусів і під шаром пізніших відкладень місто Дельфи і святилище Аполлона практично зникли з лиця землі. У XVII столітті англійські і французькі дослідники безуспішно шукали місцезнаходження древніх Дельф. Тільки в 70-ті роки XIX століття археологи з Німеччини і Франції почали систематичні розкопки, які в результаті призвели до того, що Дельфи знову з'явилися на карті світу.

Археологічні матеріали пролили нове світло і на історію Піфійських ігор. Серед них виявилося кілька гімнів Аполлону з древньою нотацією, що збагачує наші уявлення про музику різних часів і народів.

Істмійські ігри (у давнину) — один із чотирьох загальногрецьких агонів (ігри, змагання). Починаючи із VIII століття до нашої ери чотири агона сталі справжніми національними святами в Елладі, а саме: Олімпійські ігри (з 776 року), Піфійські (з 586), Істмійські (з 582) і Немейські (з 573). Істмійськие гри відбувались на перешийку (Істмі) Коринфа через два роки, ймовірно, навесні кожного другого і четвертого з років олімпіади. Віддання відносить їх установу до доісторичного часу. Засновником Істмійських ігор в грецьких оповідях називають Бога Посейдона, що вперше справив їх по Мелікерту, що потонув в морі. Інше віддання приписують установу ігор Тесею після вбиття Скірона або Синіса. Насправді вони, ймовірно, виникли або, принаймні, набули свого загальногрецького значення лише після скидання тиранення Кіпселідів, приблизно 582 року до нашої ери. Завідували агоном коринфяні, але почесне головування на ньому мали афіняни, на честь свого Героя Тесея. Елейцям, навпаки, доступ був закритий. Час ігор починався, як і в інших агонах, оголошенням священного перемир’я. Змагання були гімнастичні і кінні; музичні приєднались лише в імператорську епоху. Ігри продовжувалися, ймовірно, декілька днів. Переможець отримував пальмову гілку і вінок, який в прадавній час (а також в імператорський) плентався з соснових гілок, а в класичну епоху — з селери. 

Немейскі ігри (у давнину) — засновані в 573 році до нашої ери. Окрім розвитку фізичних сил і мужності, ці ігри, головним чином, сприяли посиленню національної самосвідомості еллінів, оскільки участь у них строго заборонялася варварам, тобто нееллінам. Олімпійські і Піфійські ігри святкувалися кожні 4, а Істмійські і Немейські — кожні два роки. Змагання, головним чином, були гімнастичні; вони полягали в бігу на колісницях, простому бігу, кулачному бою, боротьбі, стрибках і метанні диска і списа. На Немейських, Піфійських, Істмійських, і багатьох інших місцевих іграх відбувалися також змагання в музиці, співі і танцях. Переможці ігор (гіероніки) прославлялися в піснях і увіковічувалися в творах пластики.



Грецьке місто Афіни був названий на честь однієї з найбільш шанованих грецьких богинь на ім'я Афіна, яка вважалася покровителем міста. Крім спорудження численних храмів на її честь, городяни вшановували свою покровительку проведенням свята під назвою Великі Панафинеи.

Поява свята Великі Панафинеи або Панафінейськихігор має кілька версій, які викладені в різних стародавніх легендах. За однією легендою першим організатором таких ігор був легендарний герой Тесей, а інша легенда стверджує, що вперше гри були влаштовані Еріхтоній, сином олімпійського божества Гефеста. Вважається, що перші ігри відбулися за п'ятсот років до нової ери і проводилися з чотирирічною періодичністю протягом дев'яти днів. За своїм регламентом Панафінейські гри складалися з головних і малих агонів (змагань). Спочатку проводилися музичні змагання на флейтах і струнних інструментах, а також з хорового і сольного співу, потім проводилися змагання з поетичним читанням під акомпанемент ліри, кінні змагання, а починаючи з сьомого дня, починалися малі агони, на яких проводилися спортивні ігри, факельні ходи і корабельні змагання. В якості призу вручалися амфори, наповнені оливковою олією, які дуже високо цінувалися.